А ось мені дуже цікаво звідки був "сотник Устим". Я розумію, що з України, але звідки конкретно? Та теж цікаво...що він робив у Сухуми?... Для мінусЄрів - один з плюсів Серго мій.
Костик, они были добровольцами и помогали нам.
"1993 року українські націоналісти активно підтримували Грузію в її боротьбі за незалежність та
територіальну цілісність."
За виявлену відвагу, мужність і героїзм у захисті територіальної цілісності Грузії нагородити українських
воїнів-добровольців Державними нагородами Грузинської Республіки.
Орденом Вахтанга Горгасала ІІ ступеню:
Романа Галазику - воїна-добровольця (посмертно);
Алексія Довгого - воїна-добровольця (посмертно);
Володимира Крутика - воїна-добровольця (посмертно);
Віктора Нестерчука - воїна-добровольця (посмертно);
Леоніда Ткачука - воїна-добровольця (посмертно).
Орденом Вахтанга Горгасала ІІІ ступеню:
Валерія Бобровича - воїна-добровольця;
Андрія Бабія - воїна-добровольця;
Сергія Гладкевича - воїна-добровольця;
Едуарда Білоуса - воїна-добровольця;
Олега Бенгу -воїна-добровольця;
Сергія Грама - воїна-добровольця;
Володимира Гушля - воїна-добровольця;
Анатолія Єлькіна - воїна-добровольця;
Миколу Карпюка - воїна-добровольця;
Юрія Колесникова - воїна-добровольця;
Василя Кухарчука - воїна-добровольця;
Олега Марчука - воїна-добровольця;
Віктора Мовчуна - воїна-добровольця;
Ігоря Мазура - воїна-добровольця;
Миколу Поліщука - воїна-добровольця;
Сергія Жолудя -воїна-добровольця;
Андрія Слухняна - воїна-добровольця;
Руслана Сугаченка - воїна-добровольця;
Андрія Тиму - воїна-добровольця;
Ігоря Ткачука - воїна-добровольця;
Ігоря Шипшину - воїна-добровольця;
Віктора Харченка - воїна-добровольця.
Е. Шеварднадзе
Далше цитирую
Лівим флангом нашої оборони було село Старушкіно. За українськими мірками - це хутір на півтора десятка
халабуд. Противник залишив його без бою ще три дні тому, а місцеві мешканці повтікали. І ось на ранок
четвертого дня приїздить до нас полковник генерального штабу в американському камуфляжі, весь
розцяцькований, на кепі золоте дубове листя - ні дати, ні взяти, занзибарський адмірал. Ми поруч із ним - такі
собі зачухані лісовички. Вручив мені пакет. Відкриваю, а там наказ форсувати Східну Гумісту й узяти з боєм
село Старушкіно. Я не витримав:
-Батоно полковник, ви карту читати вмієте?
-Аякже! Карта як карта, чого там читати.
-Так от, Гумісту ви щойно переїхали, там біля мосту вас зупиняв мій патруль. Старушкіно - це тут, де ви
зараз перебуваєте. Тож, патівцемулі, непорозуміння якесь вийшло.
Зробивши вигляд, ніби він уважно читає карту, полковник за кілька хвилин темпераментно висловився:
-Чорт, опать еті підараси в штабі напутали. Але вам, сотник все равно прийдетса писать ахсна - обясненіє.
Сів у машину та поїхав собі. У цей час до мене підійшов комбат Вахо:
-Ти што, савсем тупой. Надо било сказат: есть. Через два часа по рації сообшили би: Ламая атчаяноє
сапративленіє пративніка, село Старушкіно біло взято нашіми войскамі. Приказ випалнен! Нас би і отметилі. А
так хорошій человек в неудобний положеній паставіл. Я знаю етого полковника, он до войни яблокі в Сухумі
продавал. Очен хорошіе яблоки білі. А ти пристал. Карту читать умєєш? Карту читат умєєш? Ну не умеєт. Ну і
што? Єму што надо - местниє покажут.
Вахо відійшов, щось незадоволено бурмочучи під ніс. А я подумав: може, він справді має рацію? Отак, вік
живи, вік учись, а дурнем все одно помреш.
Сообщение отредактировал SERGO: 15 June 2013 - 23:55