Сообщений в теме: 13600

[VanDerNick]

Что то политики наши "радуют" в последнее время:
1.

Президент Украины Виктор Янукович выдал фразу, которой бы позавидовали доктора философских наук. На154 странице ежегодного послания Президента Украины Верховной Раде нашли интересную фразу.

«Не все измеряется уровнем материального потребления. Жизнь имеет и другие аксиологические грани. Формирование мировоззренчески-ценностной парадигмы гуманитарного развития затрагивает глубины человеческой психологии”, – уверен президент.

Обнаружил эту фразу журналист Александр Михельсон, опубликовавший цитату президента в Facebook.

http://nikvesti.com/.../politics/42944

2.

Премьер-министр Украины Николай Азаров усомнился в качестве немецких дорог.
Немецкое издание Zeit Online цитирует слова украинского чиновника относительно того, что дало Украине проведение Чемпионата Европы по футболу в 2012 году. Чиновник рассказал, что Евро-2012 стимулировало в Украине реализацию крупных проектов в области инфраструктуры. В стране модернизировались вокзалы, аэропорты, строились новые дороги. По словам Азарова, некоторые их них находятся даже в лучшем состоянии, чем немецкие, поскольку для строительства использовались новейшие технологии.

http://avtoport.ua/auto_news/10327

[texnik]

Это в Грузии такие номера?

[SERGO]

Это в Грузии такие номера?

Ага )))

[Alya]

Прикрепленные изображения

• 

[VALERIUS]

Прикрепленные изображения

• 

[ЛEШИЙ]

+1! Но как?

[mxkmaster]

Навеяло отчётом о путешествии Оленей в Карпатах
(ненорматив)

[БЕГЕМОТ]

Вчера услышал загадку - понравилось:


Посадил дед репку....

Прошло 4 года............

Сегодня Репка выходит по УДО....

Вопрос: сколько осталось жить деду?

[SERGO]

И на войне присутствует юмор

Из воспоминаний сотника Устима. (Грузия 1993 год)
Батальйон, куди нас привезли, розмістився на території пансіонату Сіноп на околиці Сухумі.
Я запускав у зброярню хлопців по одному та дозволяв самим добирати собі зброю, маючи намір пізніше
скоригувати.
Я ще не досить добре знав своїх стрільців і за цим заходом хотів до них ближче придивитися. Здатність
відмовитися від непотрібної зброї відрізняє професіонала від аматора. Новобранець тягне на собі цілий
арсенал, чим тільки ускладнює собі життя. Зайвий ствол, особливо в гірській війні - він і є зайвий. Нічого не
вирішує, тільки заважає. Професіонал бере тільки необхідне.
На цій перевірці всіх вразив Обух. Зайшовши з ним до зброярні, я запропонував йому свободу вибору, а сам
вийшов у справах. Минуло хвилин із тридцять, заходжу. Стоїть Обух, перед ним купа зброї. Роздивляюся:
станковий кулемет Калашникова ПК, протитанковий гранатомет РПГ-7В, пардплед з гранатами до нього, АКМ,
гвинтівка Мосіна (простомовно трьохлінійка) з оптичним прицілом, пістолет ПМ та, звичайно, купа набоїв на
два дні доброго бою.
-Навіщо тобі цей арсенал?
Пане сотник, ви не розумієте, це ціла стратегія, така собі філософія війни. Уявіть, на мене наступає рота,
підсилена танками. Снайперською гвинтівкою, ще на далекій відстані, вибиваю командний склад, вогнем
кулемета відсікаю піхоту, з РПГ-7В спалюю танки, переходжу в контратаку, підтримуючи себе автоматним
вогнем.
-Ну, а пістоль тобі, напевно, потрібен, щоб у фіналі не потрапити в полон і застрелитись, - єхидно підказав
я.
Отже, є чоловік-оркестр, у нас же зявився чоловік-батальйон, подумав я.
-Якщо ти все це зможеш звідси винести, то хай так воно і буде, - сказав я, краєм ока помітивши, що й
кишені в нього вщерть набиті гранатами.
Обух став схожий на смереку, перевантажену ялинковими прикрасами, але попри свої героїчні зусилля
увесь арсенал потягти таки не зміг. Довелося припинити комедію. Обухові, як людині фізично добре
розвиненій, та, що гріха таїти, одному з кращих стрільців загону, віддали кулемет, залишили й пістолет, з
яким він ніяк не хотів розлучатись. Так би мовити, як моральну компенсацію за втрачений арсенал.
На базі, де нас розмістили, мене найбільше здивувала цілковита відсутність караульної служби. І це за того,
що тут же були склади з артилерійськими снарядами. Ситуація ускладнювалась тим, що навколо нашого
розташування стояли пятиповерхівки, в яких жило переважно російське населення. Що саме по собі
створювало сприятливий рунт для роботи пятої колони. Тож на пости довелося розставляти своїх людей.
Удень біля воріт, вночі - подвійний пост біля складів із боєприпасами.
Першої ж ночі мене розбудив постріл, за яким почулися божевільні вигуки: Убили, убили! Прихопивши
зброю, я вискочив назовні. Стискаючи в руках автомат, поблизу КПП стояв вартовий Шаміль. Він був блідий і
весь тіпався.
За два метри від нього на землі лежав грузин. Незабаром підбіг поручник Байда з двома стрільцями. Я
нахилився над грузином: на його щастя, рана не була серйозною - куля зачепила тільки ліве плече.
Переляканий Шаміль (ще б пак - уперше стріляв у живу людину) доповів:
-Стою на посту. Він іде. Кричу: Стій! Пароль! А він добре напідпитку. Я тебе дам сечас парол. Я тут десят
лет хаджу, нікто парол не спрашівал. Вот счас табе уші надеру! Ну я й стрельнув.
Вартового на посту замінили, грузину надали першу медичну допомогу - через характер поранення він
другої й не потребував. Мені ж треба було доповісти командирові батальйону. Йдучи до нього, я, відверто
кажучи, хвилювався. Що не кажи, міжнародний скандал - союзника підстрелили.
У кімнаті на ліжку сидів батоно Вахо, наш комбат, і задумливо чухав живіт. (Під час боїв за Шрому комбат
Вахтанг Кілаурідзе під кулеметним вогнем самотужки виніс із бою двох своїх поранених бійців).
-Сотнику, що там за галас?
-Та розумієте, пане комбат, мій вартовий підстрелив вашого хлопця. Той не хотів говорити пароль.
-Що, убив, чи як?
-Та ні, лише подряпав, куля пройшла по дотичній.
-Шкода. Якби убив, могли б дисципліну підтягнути. А то лазять пяні по ночах без діла.
Вахо підвівся, підійшов до столу, налив дві чарки коньяку:
-А взагалі, сотнику, давай випємо за маму мого солдата. За те, що не доведеться їй плакати за свого сина, і
за маму твого стрільця, що не навчила його влучно стріляти!
-Ну, щодо влучності стріляти, то це мені мінус, - мовив я, перехиляючи чарку.
Наступної ночі історія продовжилась. Близько першої ночі я почув якійсь галас поблизу КПП. Швиденько
підбіг. З одного боку шлагбаума стояв мій вартовий, ройовий Рута. З другого боку - лейтенант Тітілебі. Він
кричав:
-Падажді! Не стріляй! Сейчас вспомню. Вах! Как же ето будет по рускі? Как же он називається? А, вспомніл!
Лошад паласатий.
Я все зрозумів. Тієї ночі пароль був Зебра, а оскільки ми не володіли картлі, а грузини - українською, це
вносило деякі непорозуміння в стосунки, бо спілкуватись доводилося мовою окупанта. До речі, нічні вештання
наших союзників після цього припинились.

[Важняк]

А ось мені дуже цікаво звідки був "сотник Устим". Я розумію, що з України, але звідки конкретно? Та теж цікаво...що він робив у Сухуми?... Для мінусЄрів - один з плюсів Серго мій.

Сообщение отредактировал Sedov: 15 June 2013 - 23:40

[SERGO]

А ось мені дуже цікаво звідки був "сотник Устим". Я розумію, що з України, але звідки конкретно? Та теж цікаво...що він робив у Сухуми?... Для мінусЄрів - один з плюсів Серго мій.

Костик, они были добровольцами и помогали нам.
"1993 року українські націоналісти активно підтримували Грузію в її боротьбі за незалежність та
територіальну цілісність."
За виявлену відвагу, мужність і героїзм у захисті територіальної цілісності Грузії нагородити українських
воїнів-добровольців Державними нагородами Грузинської Республіки.
Орденом Вахтанга Горгасала ІІ ступеню:
Романа Галазику - воїна-добровольця (посмертно);
Алексія Довгого - воїна-добровольця (посмертно);
Володимира Крутика - воїна-добровольця (посмертно);
Віктора Нестерчука - воїна-добровольця (посмертно);
Леоніда Ткачука - воїна-добровольця (посмертно).
Орденом Вахтанга Горгасала ІІІ ступеню:
Валерія Бобровича - воїна-добровольця;
Андрія Бабія - воїна-добровольця;
Сергія Гладкевича - воїна-добровольця;
Едуарда Білоуса - воїна-добровольця;
Олега Бенгу -воїна-добровольця;
Сергія Грама - воїна-добровольця;
Володимира Гушля - воїна-добровольця;
Анатолія Єлькіна - воїна-добровольця;
Миколу Карпюка - воїна-добровольця;
Юрія Колесникова - воїна-добровольця;
Василя Кухарчука - воїна-добровольця;
Олега Марчука - воїна-добровольця;
Віктора Мовчуна - воїна-добровольця;
Ігоря Мазура - воїна-добровольця;
Миколу Поліщука - воїна-добровольця;
Сергія Жолудя -воїна-добровольця;
Андрія Слухняна - воїна-добровольця;
Руслана Сугаченка - воїна-добровольця;
Андрія Тиму - воїна-добровольця;
Ігоря Ткачука - воїна-добровольця;
Ігоря Шипшину - воїна-добровольця;
Віктора Харченка - воїна-добровольця.
Е. Шеварднадзе

Далше цитирую

Лівим флангом нашої оборони було село Старушкіно. За українськими мірками - це хутір на півтора десятка
халабуд. Противник залишив його без бою ще три дні тому, а місцеві мешканці повтікали. І ось на ранок
четвертого дня приїздить до нас полковник генерального штабу в американському камуфляжі, весь
розцяцькований, на кепі золоте дубове листя - ні дати, ні взяти, занзибарський адмірал. Ми поруч із ним - такі
собі зачухані лісовички. Вручив мені пакет. Відкриваю, а там наказ форсувати Східну Гумісту й узяти з боєм
село Старушкіно. Я не витримав:
-Батоно полковник, ви карту читати вмієте?
-Аякже! Карта як карта, чого там читати.
-Так от, Гумісту ви щойно переїхали, там біля мосту вас зупиняв мій патруль. Старушкіно - це тут, де ви
зараз перебуваєте. Тож, патівцемулі, непорозуміння якесь вийшло.
Зробивши вигляд, ніби він уважно читає карту, полковник за кілька хвилин темпераментно висловився:
-Чорт, опать еті підараси в штабі напутали. Але вам, сотник все равно прийдетса писать ахсна - обясненіє.
Сів у машину та поїхав собі. У цей час до мене підійшов комбат Вахо:
-Ти што, савсем тупой. Надо било сказат: есть. Через два часа по рації сообшили би: Ламая атчаяноє
сапративленіє пративніка, село Старушкіно біло взято нашіми войскамі. Приказ випалнен! Нас би і отметилі. А
так хорошій человек в неудобний положеній паставіл. Я знаю етого полковника, он до войни яблокі в Сухумі
продавал. Очен хорошіе яблоки білі. А ти пристал. Карту читать умєєш? Карту читат умєєш? Ну не умеєт. Ну і
што? Єму што надо - местниє покажут.
Вахо відійшов, щось незадоволено бурмочучи під ніс. А я подумав: може, він справді має рацію? Отак, вік
живи, вік учись, а дурнем все одно помреш.

Сообщение отредактировал SERGO: 15 June 2013 - 23:55

[Важняк]

активно підтримували Грузію в її боротьбі за незалежність та
територіальну цілісність."

И правильно делали.

[SERGO]

И правильно делали.

Вранці на другому кінці села зявився російський танк. Ховаючись за хатами, він повів прицільний обстріл
наших становищ, також підтягнули батарею ротних мінометів, і під їхнім прикриттям москалі почали наступ.
Атаки йшли одна за одною, як хвилі прибою, й так само розбиваючись об нашу оборону, відкочувалися назад.
У мене була можливість ще раз пересвідчитись у тому, що в росіян немає ні краплі жалю навіть до своїх
власних солдатів. Капловухих кацапчат їхні ж командири гнали просто на наші кулемети вмирати за родіну,
хоч я переконаний, що більшість із цих хлопчиків навіть не знайшли б на карті, де та Абхазія. Тож нам і поготів
розраховувати на дотримання ними женевських конвенцій не випадало. Тим паче, вони нам постійно кричали:
Хохлы, в плен не сдавайтесь, мы с вас с живых шкуру драть будем! Нам нічого не залишалось, як повірити й
не здаватись.
У розпал чергової атаки до головного командного пункту ввалився ройовий Гонта. Збиваючи з себе пил, він
нервово доповідав:
-Кулемети від безперервного вогню розігрілися. Рукою до люфи не доторкнутися. А москалі все пруть і
пруть. Що робити?
Потягнувшись до хрусту в суглобах, сотник відповів:
-А ви поставте біля кулеметів цеберки з водою, мочіть в них ганчірки й охолоджуйте стволи. Ми ж не
можемо обманути надії руськіх рєбят погібнуть за родіну.

[Важняк]

Все это в личке надо обсудить.

[SERGO]

Все это в личке надо обсудить.

Костик, это общеизвестный факт. Да и книга написана "Щоденник сотника Устима"

[VALERIUS]

[Vall]

[БЕГЕМОТ]

В продолжение предыдущего поста:



Может и гармонь, но в тему

У кого то утро начинается с чашки кофе, у кого-то с включения компа и ввода 30-ти паролей, а вот у меня сегодня снова с этого:




Теперь уже могу подрабатывать грузоперевозками, а не только жоповозками.

[Storm]

В продолжение предыдущего поста:



Может и гармонь, но в тему

У кого то утро начинается с чашки кофе, у кого-то с включения компа и ввода 30-ти паролей, а вот у меня сегодня снова с этого:




Теперь уже могу подрабатывать грузоперевозками, а не только жоповозками.

Гибрид "Ленд Крузер-КАМАЗ"

[Lusyen]

Кац, только что получивший зарплату, бухгалтеру:
— Вы мне недодали 20 долларов!
— Всё правильно, зато в прошлый раз вам дали на 20 долларов больше, что же вы тогда молчали?
— Потому что, если вы один раз ошиблись, на это можно закрыть глаза, но два — это уже слишком!