Ось і в мене є власна "мисливська історія"
Трапилось це в неділю, десь доволі далеко за містом, де панують тиша та спокій, що порушуються лише пташиним співом та теплим подихом вітерцю, що у спекотний літній день нишпорив десь між гілочок дерев... Добігав кінця другий день неспішного відпочинку на березі річки.
Наближались сутінки. Настав, здавалося б, просто ідеальний момент аби "зітхнути з полегшенням", бо ж в темряві вельми незручно.
Прихопивши з собою саперну лопатку, аби не псувати бездоганний зовнішній вигляд навколишнього середовища, я не поспішаючи попрямував подалі від табору, в пошуках зручного місця. Як людіна не позбавлена естетичного світосприйняття, зрозуміло, що шукав місціну, яка б була і затишна, і тішила погляд.
І таке місце знайшлося у неподалік, у березовому гайочку, через який вела зручна стежинка - серед хащів виявилась миловидна галявинка, вкрита невисокою, мов примятою, шовковистою травою.
Отож, поруч із берізкою, вже готова ямка, штані, вибачайте за деталі, спущені, медитація у процесі....
І в цей момент земля почала дивним чином здригатися, із зростаючою амплітудою... ззаду донісся хруст кущів та наростаючий тупіт - враження таке, ніби до мене наближався щонайменше - галопуючий рояль!
Медитація скінчилась миттєво - так швидко я ще жодного разу в житті не досягав нірвани, як того моменту! Практично за секунду, прямо із спущеними штаньми, я опинився на найближчому стовбурі берези без жодних гілочок - на висоті в півтора своїх зрости. І вже звідти спостерігав не надто крупну - десь до середини мого стегна на зріст, істоту, що обрисами своїми була дуже подібна до свійської тварини свинського типу....
В голові, приблизно з тією ж швидкістю, з якою крізсь хащі ломився місцевий мешканець, крутились думки - "береза суха, чи витримає" та "саперна лопатка внизу, ніж з пояса теж впав, та й що я ними зробити зможу"
Врятували мене спущені штані.
Тварини ж частенько піднімаються на задні лапи, або ще якось - аби якнайвище поставити мітки кордонів своєї території, щоб відлякувати конкурентів. Побачивши людиноподібну істоту, яка пихато "мітила територію" на такій значній висоті, свинтус, певне, вирішив не зв‘язуватись - різко повернув на 90 градусів, та не знижуючи темпу зник у лісі.
Коли земля припинила здригатись спустився з дерева і я... Зібравши лахи, мокрий від поту, хитаючись попрямував до табору, де в першу чергу попередив дітлахів, аби не відходили далеко.
А ранком я побачив одного з колег - з сусіднього намету, мисливця, який задумливо повертався з боку берізок:
- Це ти вчора про те місце розповідав, де трава прим‘ята?
- Точно. там ще доріжка широка.
- Це не доріжка. Це кабаняча стежка. Ти, друже, не ввічливо вчинив. Та галявинка - лежка кабана. Ти йому в спальні, можна сказать....
)))))
